03.09.2020

Земельні аферисти у погонах

Високий Замок: "Про земельну аферу поліцей­ських із підставними особами уже знає прокурор Львівської облас­ті Ірина Діденко. Можливо, саме завдяки її принциповій позиції підлеглі дали задній хід, не ста­ли покривати гріхи попередни­ків і відмовилися підтримувати держзвинувачення проти Тара­са Дутки у Стрийському міськра­йонному суді. Тепер на часі пред­ставникам Державного бюро розслідувань дослідити весь лан­цюжок цих оборудок: які посадо­ві особи і на яких умовах фаль­шували земельні справи? Може, після того, як винних виведуть на чисту воду, наші аграрії дих­нуть вільніше. І свої зароблені ко­шти вкладатимуть у нову техніку, у передові технології, підвищен­ня зарплат своїм працівникам. А не пакуватимуть їх у конверти для хабарів посадовцям у погонах."
 
Через оборудки поліцейських підставну особу змушували сплатити державі понад пів мільйона гривень
 
Українські селяни неабияк переймаються долею своєї землі. Переживають, що її після недавно ухваленого закону за безцінь скуплять-захоплять вітчизняні латифундисти чи іноземні магнати (через підставних осіб). Однак мало кому із хліборобів могло спасти на думку, що на їхніх ґрунтах наживалися ще до ухвалення закону про землю — ті, на кого годі було подумати. Майже детективна історія, яку розповімо, наштовхує на думку, що за рахунок хитрих оборудок із чорноземами свої кишені набивали високопосадовці. Зокрема ті, що покликані стояти на сторожі закону…
Самозахоплення, якого не було
Сенсаційно завершилося резо­нансне засідання у Стрийському міськрайонному суді, де йшлося про самовільне захоплення чу­жої землі. Під завершення проце­су, коли суддя збирався оголосити перехід до дебатів, прокурор, який до того твердо гнув свою лінію, не­сподівано відмовився підтримува­ти державне звинувачення проти Тараса Дутки. А перед тим цьо­му громадянину вішали бруталь­не злодіяння. Начебто він, праг­нучи займатися підприємницькою діяльністю (вирощувати пшеницю, ячмінь, ріпак, сою), без дозвільних документів у червні 2014-го узявся господарювати на чужих землях — які були державною і комунальною власністю. Йшлося про начебто са­мозахоплені 533,24 га на терито­рії Баковецької, Дев’ятниківської, Вербицької, Кніселівської, Чор­ноострівської, Соколівської, За­гірочківської, Молодинченської сільрад і Новострілищенської се­лищної ради Жидачівського райо­ну. Із тексту обвинувального акта випливало, що внаслідок само­вільного зайняття земельних діля­нок, для обробітку яких пан Дутка найняв ТзОВ «Вінал Агро», орієн­товна сума заподіяної ним шкоди державі сягнула 5 млн 135 тисяч 58 грн й 11 копійок.
Та ба! Викликані до суду керів­ники згаданих вище органів місце­вого самоврядування і керівники ТзОВ «Вінал Агро» навідріз запере­чували будь-яке самозахоплення земель на своїй території. Спрос­товували, що обвинувачений (ра­ніше в очі його не бачили) укладав з ними угоду. Стверджували, що він і не міг обробляти зазначені зе­мельні ділянки.
Та й сам Тарас Дутка відкидав закиди на свою адресу. Казав, що жодного відношення до операцій із землею не мав. Зате повідомив те, від чого у прокурорів, мабуть, відвисли щелепи. А саме: що у травні 2015 року до нього звернув­ся працівник тоді ще міліції Воло­димир Кудлак, який запропонував підписати… фіктивну угоду щодо обробітку земельних ділянок. За словами пана Дутки, в обмін за це Кудлак (на той час працював за­ступником начальника Золочів­ського райвідділу міліції) пообіцяв винагороду у розмірі 30 тисяч грн. І він, Дутка, на неї погодився.
Чи буває земля «нічийною»?
Земля для українців набула ознак приватності у 1992−1994 ро­ках (найперше — на Львівщині), коли колгоспні угіддя почали роз­пайовувати. Отримавши докумен­ти на землю, спочатку земельні сертифікати, а пізніше державні акти, невелика частина селян взя­лася обробляти її самостійно, а переважна більшість почала пере­давати її в оренду фермерам і аг­ропідприємствам, отримуючи за це гроші або натуроплату: зерно, цукор, олію, інші продукти.
За останні чверть століття чи­мало літніх селян померли, не встигнувши передати у спадок свої паї. Навіть якщо і зробили це, не всі нащадки встигли вчас­но оформити землю, яку їм запо­віли. Часто не мали для цього ко­штів: у 2017 році переоформлення земельного паю обходилося у «не­підйомну» для декого суму — 5 ти­сяч грн.
Щоб «нічийна» земля не за­ростала бур’янами (та й обмина­ти ці безгоспні паї-латки великій с/г-техніці було складно) орен­дарі продовжували її обробля­ти. Орендну плату перераховува­ли сільським радам відповідно до укладених з ними угод. Кошти над­ходили у місцевий бюджет, сільра­ди включали їх у статтю доходів, податкова їх обліковувала. Що­правда, такий тип розрахунків був юридично вразливим. Згідно з чинним на той час Земельним ко­дексом, землі померлих пайови­ків могли бути визнані відумерлою спадщиною («безгоспною») лише через суд. Тільки після його рішен­ня «нічийна» земля переходила у власність територіальної грома­ди. На цю землю треба було ви­готовити технічну документацію. Лише потім можна було здавати її в оренду, отримувати у місцевий бюджет орендну плату. Механізм марудний і затратний. Оформлен­ня техдокументації на землю со­тень померлих пайовиків потребу­вало від сільрад значних коштів, а їх у скромних бюджетах не перед­бачалося. Ще був складний етич­ний момент: як відчужувати землю померлих пайовиків, котрі мали родичів? Щоб швидше вирішити проблему, орендарі і сільради об­рали оптимальний, на їхню думку, шлях: укладали між собою угоди. Були упевнені, що діють якщо не повністю у рамках закону, то при­наймні — совісно. Ніхто з аграріїв і війтів не міг припустити, який «ме­нінгіт» чекатиме їх невдовзі…
Міліцейська такса — 300 «баксів»
Кілька років тому Управління захисту економіки ГУ МВС у Львів­ській області розіслало у сільські ради запити з вимогою надати ін­формацію про обсяг на їхній тери­торії земель, які колись належа­ли померлим громадянам. А також про тих, хто ці паї після смерті па­йовиків обробляє. Вірячи, що на верхах переймаються обліком зе­мельки задля благих намірів, війти відрапортували: хтось — про 200 «нічиїх» гектарів, хтось — про 400. Назвали й агрофірми, які обробля­ли ці паї.
У такому використанні земель померлих пайовиків правоохо­ронці угледіли злочин. Та замість того, щоб об’єктивно розслідува­ти його, вирішили… заробити. Ма­ючи на руках листи із сільрад про паї померлих громадян, правоо­хоронці відкривали кримінальне провадження про те, що таке-то сільгосппідприємство «самовіль­но захоплювало землі державної власності». Брали його керівників під ніготь. А потім шантажували їх поборами…
З претензіями такого штибу по­ліцейські навідалися і до приват­ного підприємства «Західний Буг», яке працює на орендованих зем­лях семи районів Львівщини (а за­галом успішно господарює ще у Тернопільській, Волинській, Чер­нівецькій областях). У цій артілі знайшли 530 га «самозахоплених державних земель». Проте у «За­хідному Бузі» претензії назвали безпідставними. Пояснювали: про яку «захоплену державну влас­ність» у позові може йтися, якщо ця земля — приватна, жоден суд у категорію «відумерлої спадщини» її не переводив? Зрештою, оренд­ну плату за неї платили сільрадам. Ніякого «самозахоплення» немає! Щонайбільше може йтися про «не­належно оформлену документа­цію». Відтак кримінальні претензії — безпідставні…
Деякі персони, покликані сте­жити за дотриманням закон­ності, «по-дружньому» шепнули сільгоспвиробникам, як можна ви­рішити цю «проблему». Натякну­ли: щоби проти вас не порушувати кримінальну справу, за кожен «са­мозахоплений» гектар треба дати по 300 «баксів». Загалом — 150 ти­сяч доларів.
У «Західному Бузі», зі слів за­ступника директора цього підпри­ємства Юрія Однорога, навідріз відмовилися давати хабарі.
Однак, схоже, описану вище методу здирництва львівські пра­воохоронці випробували на при­кладі інших агрогосподарств області, яким теж шили самозахо­плення. Три роки перед тим кри­мінальну справу з такою ж, як і у випадку із «Західним Бугом», мо­тивацією було порушено про­ти керівника іншої потужної фір­ми. Згодом — проти очільників ще двох. Та дивним чином у цих спра­вах почали фігурувати якісь зовсім сторонні люди. Ті «чистосердеч­но» зізнавалися, що самозахо­плювали землю, а для її обробіт­ку наймали згадані агрофірми. На основі цього слідчі знімали підо­зру з керівників агрофірм щодо самозахоплення землі. Новови­явлені «самозахоплювачі» начеб­то добровільно йшли на угоду зі слідством, підписували з ним уго­ду про співпрацю. «Враховуючи пом’якшувальні обставини», суд виносив їм м’який вирок — накла­дав штраф у 300 неоподаткову­ваних мінімумів (5 тис. 100 грн). І у питанні про «самозахоплення» ставили крапку.
«Винуватцям» обрані судові санкції не коштували нічого. Штра­фи за них сплачували… поліцей­ські. Цікаво і те, що «самозахоплю­вачами» земель у різних регіонах області виявилися жителі одно­го і того ж Золочівського району, як правило, люди із кримінальним минулим, часто — зі скромними статками, без найменшого досві­ду роботи на землі. Як вони могли давати раду величезним орендо­ваним площам? Адже в обробіток одного гектара аграрії вкладають до 20 тис. грн (насіння, добрива, гербіциди, пальне, техніка, зарп­лата). Якщо припустити, що «са­мозахоплювач» оперував 500 гек­тарами, то де названі вище люди зі складними біографіями узяли стартові 10 млн грн для їх обслу­говування? Таке питання чомусь не виникало у служителів Феміди, які у судах штампували «самозахо­плювачам» символічні покарання.
«Ти мені, я — тобі»
Фіктивним самозахоплювачам державної землі (з їхніх же зізнань) спритники у поліцейській формі обіцяли, що ті не матимуть жодних проблем. Мовляв, візьміть вину на себе, ми заплатимо за вас штраф, справу закриють. Але аферисти, які, вочевидь, отримали від кількох пресованих ними агрофірм «подя­ку» за закриття дутих криміналь­них справ, прорахувалися. Закон гласить: якщо доведено самовіль­не захоплення землі і державі за­подіяно шкоду — її не можна не по­вернути. Шкоду цю, відповідно до методики Кабміну, обраховують за формулою: 1200 грн штрафу за один самозахоплений гектар. Якщо, скажімо, йдеться про 500 гектарів, винуватець має компен­сувати державі 600 тисяч грн. А не жодні 5 тис. 100 грн!
Припис з кругленькою сумою за «самозахоплення» надійшов від виконавчої служби і згадува­ному на початку публікації Тарасу Дутці. Його зобов’язали сплати­ти у казначейство… 633 тис. грн. Як наслідок, у цього громадяни­на конфіскували автомобіль «Сі­троен-джемпінг» (коштував в ек­віваленті шість тисяч доларів). Для покриття боргу щомісяця з його інвалідської пенсії стягували по 300 грн. І тоді ошелешений чоло­вік, що називається, став на диби. Обурений, що поліцейські обвели його довкола пальця, пішов обсто­ювати справедливість…
Тарасу Дутці — 48 років, освіта середня, колишній водій, має двох дітей. Живе у селі Підгородньому на Золочівщині. У тому ж самому населеному пункті, де мешкає і по­ліцейський (тепер уже колишній) Володимир Кудлак. Той самий, якого разом з братом Андрієм (працює начальником департа­менту стратегічних розслідувань у львівському управлінні Нацполі­ції) під час судового процесу Дут­ка звинувачував у підбурюванні до земельної афери.
Розмовляємо з паном Тарасом про його «фермерство».
— Раніше жодних стосунків із братами-поліцейськими Кудлака­ми я не мав, — каже. — Мав пробле­ми зі здоров’ям. У мене на подвір’ї вибухнув газовий балон, тож че­рез отримані важкі травми потра­пив у лікарню. Мені зробили три операції, потратив на них купу гро­шей, які позичив у знайомих. Тре­ба було ці кошти віддавати. Якось прийшов у справах на одну міс­цеву фірму, де на той час був Во­лодимир Кудлак. Розговорили­ся… Кажу: грошей нема. А Кудлак: «Можемо допомогти тобі…». Зго­дом приїхав до мене. Запропону­вав підписати фіктивну угоду про обробіток землі. Все роз’яснив, як воно має бути. Каже: за це буде лише адміністративна відпові­дальність. Тобі випишуть штраф. Ми його сплатимо… І справді — оплатили. До слідчих у Жидачеві, де «клепали» цю справу, мене во­зив особисто Андрій Кудлак. Ду­маю, на цій земельній справі вони заробляли величезні гроші, тож 5 тис. грн штрафу для них — мізер…
Отримавши лист від виконав­чої служби про штраф «за завдану державі шкоду», пан Тарас ледь не дістав інфаркт.
— Коли я дізнався про таку вели­чезну суму виплат, — продовжує, — прийшов до Володимира Кудлака. А він мені: «Я не знаю. Переговорю з братом. Усе вирішиться. Але то не так скоро робиться…».
Минув час. Мою справу із Зо­лочева забрали у Львів. Дзво­нить Кудлак і каже: «Їдь до Льво­ва, в юстицію, там тобі видадуть документ, що виконавче прова­дження щодо тебе закрито». Я по­їхав, узяв той документ і пішов з ним до однієї досвідченої у право­вих питаннях людини порадитися. Той чоловік подивився на папери і каже: «Тебе дурять. Справу не за­крили, лише призупинили…».
Невдовзі відомості про зе­мельну оборудку за участі полі­цейських просочилися у пресу. За словами пана Тараса, до ньо­го приїхав Володимир Кудлак і за­пропонував 3 тисячі доларів — лиш би заявив, що все сказане журна­лістам — неправда. Що він обмо­вив його. Тарас Дутка від грошей відмовився. Відмовився і забира­ти назад свої слова про оборудки поліцейських.
Фермер, який ніколи не працював на землі
— Я ніколи не працював на зем­лі, — каже пан Тарас. — Ремонту­вав автомобілі. Ніколи раніше не бував у Жидачівському районі, де мені приписують мій «бізнес». Маю свої 10 сотиків городу. І ті обробляє дружина…
Тарас Дутка каже, що вже до­вів у суді свою невинуватість.
— Я успішно пройшов детектор брехні, — зізнається. — Коли мене викликали у прокуратуру, казав Кудлаку: ідемо на поліграф! Якщо я брешу — нехай мене покарають! Якщо ти брешеш — нехай пока­рають тебе! Вважаю, що всю цю махінацію придумав Андрій Куд­лак, який в обласній поліції за­ймається питаннями землі. Його брат Володимир до такого не до­думався б. Він шукав Андрієві лю­дей для підстави. Не одного мене так підставили…
Ми запитали у Тараса Дутки, як буде із тими 30 тисячами гри­вень, що, з його слів, дав йому «на лікування» Володимир Куд­лак?
— Нехай спочатку поверне ті гроші, які я потратив на суди…
«Високому Замку» стало відо­мо про ще одного фігуранта, на якого повісили борг у 180 тис. грн, — пана Д. Ця підставна особа не сплачує визначеного судом бор­гу. Відтак приватний судовикона­вець наклав арешт на все майно чоловіка. Пан Д. стоїть перед ви­бором: або сказати суду прав­ду про аферу, в яку його втяг­нули поліцейські, або самому сплатити цю суму. Вже наросла пеня за несплачені нарахування — 120 тис. грн. Загалом — 300 тис. грн.
Про земельну аферу поліцей­ських із підставними особами уже знає прокурор Львівської облас­ті Ірина Діденко. Можливо, саме завдяки її принциповій позиції підлеглі дали задній хід, не ста­ли покривати гріхи попередни­ків і відмовилися підтримувати держзвинувачення проти Тара­са Дутки у Стрийському міськра­йонному суді. Тепер на часі пред­ставникам Державного бюро розслідувань дослідити весь лан­цюжок цих оборудок: які посадо­ві особи і на яких умовах фаль­шували земельні справи? Може, після того, як винних виведуть на чисту воду, наші аграрії дих­нуть вільніше. І свої зароблені ко­шти вкладатимуть у нову техніку, у передові технології, підвищен­ня зарплат своїм працівникам. А не пакуватимуть їх у конверти для хабарів посадовцям у погонах.
До речі…
За повідомленням облас­ної прокуратури, у лютому цього року заступника начальника Зо­лочівського райвідділу поліції Во­лодимира Кудлака і його колегу затримали за організацію
Коментар для «ВЗ»
Петро МУЗИКА, т.в.о. начальника Управління стратегічних розслідувань у Львівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України
…У нашому управлінні полковник поліції Кудлак Андрій Богда­нович проходить службу з листопада 2019 року по теперішній час. За час проходження служби зарекомендував себе як дисципліно­ваний, сумлінний, ініціативний працівник, принциповий та вимо­гливий керівник.
До Управління стратегічних розслідувань у Львівській облас­ті Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України заяв та скарг відносно Кудлака А. Б. щодо питань, зазна­чених у запиті кореспондента «Високого Замку», не надходило і службових розслідувань не проводилося.
 
 
 

кількість переглядів: 157