Логин:
Пароль:
Реєстрація Забули пароль?

24.08.2023

Загинув під час боїв за Чернігів, захищаючи Незалежність: прокурор, молодший сержант ЗСУ Дмитро Розенко

До Дня Незалежності України Офіс Генерального прокурора підготував спецпроєкт про прокурорів, які з перших днів повномасштабної російської агресії взяли в руки зброю та стали до лав Сил Оборони. Сьогодні історія про прокурора Дмитра Розенка, який загинув, обороняючи Чернігів.

Дмитро Розенко мріяв по виходу на пенсію повернутись до рідного села Чудівка, щоб спокійно читати книжки і насолоджуватись природою, яку так любив. На вихідних приїздив сюди навідати батьків і пройтись знайомими стежками. А потім повертався у Чернігів до роботи в обласній прокуратурі, де працював у відділі процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ДБР.

На роботі його цінували: розумний, спокійний, дуже досвідчений. За професіоналізм отримав звання молодшого радника юстиції. Попереду було багато планів: продовжувати історичні дослідження, мандрувати Україною, написати книжку. Але втрутилася війна.

24 лютого 2022 року Дмитро Розенко пішов у військкомат і вступив до тероборони. Наступного дня він загинув під час оборони Чернігова.

Історик і книголюб

Батьки Дмитра Розенка – вчителі, а сам з дитинства любив читати і захоплювався історією рідного краю. В школі був призером численних олімпіад з історії та права, по завершенню вступив до Національного університету «Одеська юридична академія».

Друг з тих часів і колега по прокуратурі Володимир Шмаровоз пригадує, що під час навчання той постійно купував, міняв, читав історичні книжки. Пристрасно любив шахи, тому в гуртожитку влаштовували справжні турніри. А ще студенти-товариші Дмитра обожнювали його борщ – виходив смачний, як у мами.

Молодша сестра Юлія Усенок пішла за братом в Академію, а потім – в органи прокуратури.

- Ми постійно перетинались по роботі. Ідеш у суд – о, Діма йде з суду! Зупинились, поговорили. В дитинстві, як всі діти, ми могли сваритись. Але чим більш дорослими ставали, тим більше розуміли: ми є одне в одного. Я знала, що у мене є рідна людина, яка завжди прийде на допомогу.

За її словами, Дмитро Розенко був дуже турботливим сином, який дбав про батьків, їхній побут. Любив поділитися новою книжкою і розпитати, чи сподобалась.

Книжки були справжнім захопленням. За оцінками Юлії, колекція брата складає не менше тисячі екземплярів. Ще одним захопленням було дослідження історії власного роду і своєї малої Батьківщини.

- Він знаходив дані в архівах, звертався до різних служб, щоб з’ясувати обставини подій. Склав історію нашого родоводу (демонструє грубезну папку з довідками і архівними документами - ред.). Завдяки Дімі ми дізнались, що батька і брата нашої прабабці розстріляли у 1921 році, а інший брат загинув у таборах. Я думаю, дослідження червоного терору вплинуло на його світогляд, на ставлення до всього радянського і російського. Він був великим патріотом України і своєї землі.

У вільний час Дмитро Розенко мандрував Україною. Казав, що не бачить сенсу шукати краси за кордоном – вона тут, навколо, та й кошти краще вкладати у власну економіку. Дуже любив Західну Україну і Львів.

Знайти те, що не бачать інші

Валерій Карась, керівник відділу Чернігівської обласної прокуратури, в якому працював Розенко, відзначає його здатність бачити деталі та обставини справ, які ніхто просто не помічає.

- Дуже відповідальний, чуйний і розумний. Терпіти не міг неправду. І ці свої людські якості використовував у роботі. Дуже любив читати, постійно підвищував свій професійний рівень. Тому в провадженнях, якими займався, був здатен знайти те зерно, яке не могли побачити інші, та довести справу, вчинену в умовах неочевидності.

Одна з останніх справ, над якими працював Дмитро Розенко, стосувалась перевищення службових повноважень працівником поліції. Завдані тілесні ушкодження, але в умовах неочевидності – тому важко було доводити, пояснює Валерій Карась. Ніхто не вірив, що справу вдасться завершити. Однак Дмитру Розенку це вдалося: вже тривають судові дебати, найближчим часом оголосять вирок.

Колишній однокурсник Володимир Шмаровоз відзначає принциповість свого друга.

- Ми спочатку в різних відділах працювали, а потім в одному – по нагляду за ДБР. Його кабінет, мій кабінет просто поруч. З Дмитром завжди можна було порадитись – з будь-якого питання. Дуже гарний фахівець, дуже обізнаний. Але він дуже чітко стояв на своїй позиції. Якщо розумів, що по закону має бути так – то ніколи від того не відійде. Для нього закон був перш за все. Жодну підозру, якщо є сумнів у достатності доказів тощо, він не підпише.

Той день почався до світанку

Сестра згадує, що напередодні великої війни Дмитро Розенко прийшов провести час з її сином, своїм племінником, якого дуже любив. Тому 24 лютого на роботу вже їхали разом.

Того ранку працівників Чернігівської обласної прокуратури розбудили досвіту. Прокурорів заздалегідь попередили, що в разі необхідності вони мають терміново прибути на роботу, в будь-який час дня чи ночі. До 7-ої ранку всі були на місцях.

Над Черніговом та областю вже летіли ракети. Юлія Усенок згадує, як важко було усвідомити масштаб подій. Але коли почали дзвонити знайомі з прикордонних районів і розповідати про колони російської техніки, стало зрозуміло: почалась велика війна.

Попри сум’яття перших годин, Володимир Шмаровоз чітко запам’ятав реакцію свого друга:

- Ми на роботі, у всіх певне нерозуміння, а Дмитро такий: «Мені би зараз автомат!». І як сказав, так і зробив.

Обов’язок захищати

На початок повномасштабного вторгнення Дмитро Розенко вже мав досвід служби в армії. У 2015 році він був мобілізований. Потрапив до Львівської області, де на Яворівському полігоні спочатку навчався, а потім служив інструктором. Демобілізувався рік потому.

Вже після загибелі Дмитра його сім’я дізналась, що він прагнув потрапити в зону АТО/ООС. Писав рапорти, просив перевести, але йому відмовили.

Юлія Усенок каже, що брат вважав своїм обов’язком боронити Батьківщину.

- Напевно, у 2015-2016 роках він не досяг своєї мети, тому 24 лютого вирішив стати на захист. Вдень я зателефонувала і почула якийсь шум. Він сказав, що ми тут з хлопцями, в черзі біля військкомату. В них такий був порив, піднесений настрій. Не було страху.

Вони переписувались і дзвонили одне одному ще багато разів. Але 25 лютого, коли Юлія вийшла з укриття після чергового обстрілу, брат не відповів.

- Зі слів побратима, з яким Діма встиг потоваришувати у теробороні, 25 лютого їм дали команду висуватися в бік села Халявин, де вже була російська техніка і йшов бій. Але ворог мав значну перевагу в техніці, тому підрозділ був змушений відступити з позицій.

Дорогою їх підібрав БМП бійців Сіверської бригади. Коли вони сіли на машину, прилетів снаряд. Дмитро і п’ятеро побратимів з тероборони і Сіверської бригади загинули.

Зараз на цьому місці меморіал. Дмитро Розенко посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню.

- Чесно кажучи, взагалі не відчувається, що вже півтора роки минуло. Ми досі не віримо і досі здається, що він ось-ось повернеться. Це втрата, яку неможливо пережити. Час не допомагає, легше не стає. Просто вчишся жити з цим відчуттям. Просто намагаєшся ходити, посміхатися і поводитись, як інші люди…

Чернігів вистояв завдяки героям

Битва за Чернігів тривала з 24 лютого по 2 квітня 2022 року. Весь цей час російські війська намагались прорвати оборону. Місто постійно обстрілювала ворожа артилерія та авіація.

Колишній керівник Розенка Валерій Карась переконаний, що місто встояло саме завдяки таким людям, як Дмитро, які одразу і без вагань стали до оборони.

- Чернігів мав потужну самооборону. Люди згуртувались, отримали зброю і захищали місто до останнього. Саме тому загарбники, які парадним маршем планували доїхати до Києва, були зупинені.

На момент загибелі Дмитру Розенку виповнилось лише 35 років. Багато встиг, але скільки всього ще було попереду, каже його друг і колега Володимир Шмаровоз.

- Я думаю, якби не так трагічно склалося, він би себе ще дуже потужно показав. З таким настроєм, таким завзяттям він міг би досягти багато чого і як прокурор, і як солдат. Але своїм героїчним вчинком Дмитро показав, що є справжнім патріотом. Завжди був патріотом, яких ще пошукати. Він це довів.

Сестра загиблого героя Юлія Усенок мріє завершити справу брата – видати книгу, над якою він так довго і наполегливо працював.

- Це було його власне авторське дослідження. Він цим жив. Певним чином я вважаю своїм обов’язком продовжити його справу, хоча наразі мені ще дуже важко. Можливо, хтось з його товаришів-любителів історії допоможе, і робота Дмитра побачить світ.

Присвячується пам’яті Дмитра Розенка (28.10.1986 – 25.02.2022).

Сина.

Брата.

Друга.

Колеги.

Прокурора.

Солдата.

Захисника України.